Шостий міжнародний фестиваль в м. Рівне «Металеве Серце України» знову зібрав на гостину ковальську спільноту та закоханих у художній метал, розпечені горна та драйв праці відвідувачів. 


Серпень – врожайна пора, ось так і місто наприкінці літа отримує особливий дарунок – спільну скульптурну роботу. Цього разу в гості завітала «Балерина», якій до серця так припали щирі емоції ковалів, їхні палкі серця і працелюбні руки, що вона вирішила тут оселитися. Автором мистецької скульптури є Артем Вольський, художник-коваль з м.Славута. Його об’ємно-просторові твори – «Пожежник», гойдалка «Дитячі пустощі», одна із велетенських риб фестивалю 2016 року вже стали природною частиною парку на Лебединці. 

Погодьтеся, є дещо спільне між танцем вогню і пластикою тіла, коли непередбачуваність рухів народжує мистецький твір. Вже з першого погляду на  «Балерину» зрозуміло – танцівниця вона незвична. Де ви бачили Терпсіхору із рогатою шапкою на голові та довгими рукавичками на тендітних руках, спідниця якої більше схожа на пір’я, що зникнуть за першим подихом вітру? Натомість, вона є частиною великого дійства «Театр абсурду» - а відтак, як зазначав реформатор українського театру Лесь Курбас «глядач лише тоді стає співавтором спектаклю, коли сидить, "відірвавшись від спинки крісла", коли розбуджені його уява, фантазія, коли він сам домальовує те, що дано на сцені». В скульптурі кожен вбачатиме своє – хтось власне життя, хтось Всесвіт, а хтось політичні теревені, тож маски, які були викувані майстрами протягом двох днів фестивалю, і якими наразі «керуватиме» Балерина, якнайкраще віддзеркалюють безліч емоцій в цьому «Театрі абсурду». А зазирнете за лаштунки маскараду - тут тобі й поради, і плоди життєвого досвіду, і глибина серця, і філософія Вічності, й індивідуалізм власного вибору, людські чесноти й вади. 

Маски-емоції відкували більше ніж сто ковалів-учасників фестивалю з усіх куточків України, Польщі та Нідерландів. Для багатьох з них цей захід вже став рідним. Глядачам також було на що подивитися – окрім розмаїття численних металевих виробів на стендах, вони взяли участь в оцінюванні найоригінальнішої кованої роботи серед конкурсних творів на тему «Маріонетки».  Шестирукий велетень «Автоматон» ніби зійшов зі сторінок міфів та легенд Стародавньої Греції, або історичних нарисів Римської імперії чи Древнього Китаю. Робота ця належить вінницьким майстрам  Руслану Бойчуку та Олексію Маліновському. Величезний ідол, заввишки 2 метри 30 сантиметрів, важить понад 300 кг. Його руки усі зайняті, адже в кожній він тримає інструмент праці – ковальські кліщі, потужний молот, менший молот, циркуль, але шоста його рука вільна, адже «Автоматон» працює над ключом, чекаючи влучного моменту, щоб відкрити замок і звільнитися від кайданів, якими його прикули до ковадла.  Твір здобув приз глядацьких симпатій та став також переможцем конкурсу, посівши друге місце.

До речі, це вже друга робота, що дивує глядачів протягом останніх двох років фесту «Металеве Серце України» - пригадаймо сороко кілограмового рака, який тримає в руках світильник – переможця конкурсу  2016 року. Сьогодні вона прикрашає залу Арт-галереї художнього ковальства в Рівному. 

Творчість «ПП «Кузня Росич» також вкотре порадувала глядачів і організаторів – робота «Обличчя Кривди» є не лише лялькою-маріонеткою, а й має глибинний філософський зміст. Водночас, вона надзвичайно реалістична, в світлі актуальних подій.

Маріонетка «Лелека» теж отримала визнання за якість виконання й позитивний задум авторів – івано-франківських ковалів Я.Панькова й В.Куція. Цю рухливу непосидючу пташку не оминали, перш за все, діти, намагаючись доторкнутися до металевого дива. 

Родзинкою фестивалю стали козацькі змагання, організовані табором «Гайдамаки». На диво невибагливі вправи від наших дідів-прадідів, потребували від сучасних козаків сили й спритності, однак навіть діти не поступалися вміннями, демонструючи в здоровому тілі – здоровий дух. Вдруге на фестивалі провели й обряд «заковування» подружніх пар, скріпляючи руки молодят металевими серцями. А вечірнє місто стало свідком нічного кування та фаєр-шоу, працювали горни, танцював вогонь, а на ковадлах під влучними ударами молотків народжувалися нові твори.